Що гарніш у світі?

Запитала донька в мати

Що гарніш у світі:

Чи метелик, чи та квітка,

Що росте у полі.

Чи та бджілка що літа на волі?

Все це гарне каже мати

Але найгарніше

Те що в серці мають люди

То душа та чиста

Що дарована від Бога

З вірой і надієй

Що дає нам право жити

В рідній Україні!

Дідусь

 Я нічого не боюсь, 

Бо у мене є дідусь!

Він найкращий помічник,

Найдобріший із усіх.

Хто зі мною на санчатах

Мчить щодуху із гори?

А у лісі по гриби?

Я скажу Вам не боюсь

Кращий друг – це мій дідусь!

З ким я плаваю, стрибаю?

З ким я книжки розглядаю?

Я скажу Вам не боюсь

Це мій мудрий, мій дідусь!

З дідом знаю я завжди

Не буду сумувати!

Ти мій любий та рідний

І хочу я сказати:

« Діду дорогенький

Я люблю тебе за те,

Що ти є рідненький! »

 

 Книги

З самого дитинства

Я любила всі книжки

Казки, віршики та пісні

Я вивчаю їх усі.

Одного разу запитала я:

- Хто ж придумав ці дива?

Книжку з полички взяла,

Там я відповідь знайшла.

Не було колись нічого:

Ні листа, ні ручки.

А писали: на дощечках,

Старовинні люди.

А як винайшли бумагу

Перо та чорнило

Почали писати книги:

 Схожі на картини

Поки Іоганн Гутенберг

Не зробив машину

Стали книги друкувати

По усьому світу

Стали люди їх читати,

 Та багато знати

Ось і я що прочитала

Вам переказала! 

 

Зима

 Ліс під інеєм дріма

По землі іде зима

 Снігом посипа довкола

Крижаний і ліс і поле

Все у сні, усе дріма

Бо на вулиці зима

Але швидко час минає

Скоро сонечко засяє

Ліс і поле: все проснеться

Березню все посміхнеться

Але поки ще зима

Ліс в тиші відпочива.

Дві сороки

Дві сороки – лежебоки

Хвалилися у всі боки

-Поглянь!,- каже перша сорока

Від тебе одна лиш морока.

У мене гарні крильця та хвостик

Піду у моделі. Візьме мене Костик.

 

Дві сороки – білобоки

Сварилися на всі боки:

- Гарна в мене сукня

Чобітки новенькі

Де ж тобі, подруго, мене обскакати

Костику я краще підійду до ролі

І поїду звідси: із ним на гастролі

 

Аж пів дня сварились

То бились, то мирились

Поки все пір’я не обідрали

Та боки один одному не пом’яли

Тут білочка скакала,

Та новини казала:

«Соловейко Костик,

 зібрав вже команду,

Та відлетів на південь

З лісу до весни.

Фільми знімати,

Красунь показати!»

 

Дві сороки-обідрані боки,

Заплакали на всі боки:

-         Ой, казала ж мені мама

Не хвались, що красива

А хвались, що кмітлива.

А друга й собі каже:

 - Ой, подруго, ми хвалились

Бились та сварились

Справи не робили,

 Та й все пропустили!

 

Несколько стихов о любви…

 

Нельзя простить, любить, отдать,

Нельзя его мне потерять,

Нельзя не думать и не ждать,

Нельзя молчать, нельзя страдать,

Нельзя, нельзя! Но почему!?

Сердце твое! Скажи ему!

 

Любовь – она зла и жестока,

Разлука – за нею идёт.

Случайно, совсем ненароком,

В сердце к тебе забредёт.

Незная когда и насколько,

Незная зачем? Для чего?

Сердце полюбит другого,

Сердце покой не найдёт!

Любовь твое сердце наполнит,

Любовь в твое сердце придет,

Случайно, совсем ненароком,

В серце к тебе забредёт…

* * *

Ах, лето, лето

Ты пролетело как мгновенье

Не накупалась, лето, в твоих озёрах и морях

Ах, лето, лето

Эти игры и веселья

Всё это пройдено,

Всё это уж в мечтах…

И вот звонок уж первый

Осенним холодом манит

Но всё же в воспоминаньях - лето

Ты возвращайся лето поскорей!

 

Весна

Весна барвиста і весела,

Вона тепло несе у села.

Квітуче літо зве у гості,

Малих діток побавить трохи.
А там вже осені початок

І кличе дзвін малих дівчаток

Стара зима подує вітром,

 Засипле землю усю снігом.

І знов ВЕСНА настала тепла

І все прокинулось навкруг,

Птахи співають,

Сонце гріє

Яка краса!

Це все весна!!!

Загадки

Кожен день беру до школи 

На уроках завжди є

Там оцінки та завдання

Я пишу на кожний день! (Щоденник)

 

Він нас кличе до уроку

До перерви кличе нас

Як почуємо, то швидко

Ми до парти йдемо в клас. (Дзвінок)

 

Щоб уроки були в радість

Щоб могли ми відпочить

 Між уроками звичайно

На .  .  .  поспіши! (Перерву)